ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ ДО ВИВЧЕННЯ МОДУЛЯ «ВОЛЕЙБОЛ»
Історія розвитку сучасного
волейболу.
Офіційною датою виникнення сучасного
волейболу вважається 1895 р. Американський учитель фізичної культури із
Геліокського коледжу штату Масачусетс
Уільям Дж. Морган оголосив про винахід гри, правила якої були оприлюднені у 1897 році, і складалися з десяти
пунктів:
1. Розмітка
майданчика.
2. Приладдя
для гри.
3. Розміри
майданчика 22×50 футів (7,6×15,1 м).
4. Розміри
сітки 2×27 футів (0,61×8,2 м).
5. М’яч
– гумова камера в шкіряному чи полотняному футлярі діаметром 25 – 27 дюймів
(63,5 – 68,5 см) і вагою 340 г.
6. Подача.
Гравець, який виконує подачу, повинен стояти однією ногою на лінії та вдарити
по м’ячу відкритою долонею. Якщо він припустився помилки під час виконання
першої подачі, то тоді вона повторюється.
7. Рахунок.
Кожна подача, що не прийнята гравцями команди суперника, дає одне очко. Очки
зараховуються тільки у разі власної подачі.
8. Якщо
м’яч під час гри (не під час подачі) влучає в сітку, то це вважається помилкою.
9. Якщо
м’яч влучає в лінію, то це вважається помилкою.
10.
Кількість гравців у кожній команді є
необмеженою.
У 1900-ті роки волейбол вийшов за межі
Сполучених Штатів Америки й почав швидко поширюватися в інших країнах світу,
набуваючи великої популярності. Спочатку Канада, потім Індія, через яку гра
проникає до країн Азії. У 1914 р у волейбол завдяки Асоціації молодих християн
грали в Англії, у 1917 р. – у Мексиці та Франції, через рік – в Італії, у 1923
р. волейбол з’явився в африканських країнах.
У 1900 році американською фірмою «Spalding» були виготовлені перші
волейбольні м’ячі. Саме тоді було прийнято перші офіційні правила гри. Через 12
років правила були переглянуті. Із часом волейбол набув міжнародного визнання,
а в 1922 році США виступили з пропозицією включити цю гру до програми
Олімпійських ігор. Проте, загальні правила гри сформувалися в 1915 – 1925
роках. У країнах Америки, Африки, Європи був поширений волейбол із шістьма
гравцями на майданчику, в Азії (аж до 60-х років) – із дев’ятьма або
дванадцятьма гравцями на майданчику розмірами 11×22 м без зміни позицій
гравцями під час матчу.
У 1922 році проведені перші
загальнонаціональні змагання в Брукліні, де відбувся чемпіонат Асоціації
молодих християн за участю 23 чоловічих команд. У тому самому році була
створена федерація баскетболу та волейболу Чехословаччини – перша в світі
спортивна організація волейболу.
У
другій половині 20-х років створені національні федерації Болгарії, СРСР, США,
та Японії.
У той самий період формуються основні
технічні прийоми – подача,
передача,нападальний удар, блокування,на основі яких виникає тактика командних
дій. У 1930 роки з’явилися групове
блокування, страхування, обманливі удари. У 1936 році на конгресі, що
проводився в Стокгольмі, делегація Польщі ініціювала організацію технічного
комітету з волейболу як частини федерації гандболу. Унаслідок цього була
утворена комісія, до складу якої ввійшли 13 країн Європи, 5 країн Америки та 4
країни Азії. Члени цієї комісії затвердили як основні американські правила з
незначними змінами: розміри майданчика вимірювалися в метричних одиницях, м’яча
можна було торкатися всім тілом вище пояса, гравцеві заборонялося повторне
торкання м’яча під час блокування, висота сітки для жінок – 224 см, зона подачі
суворо обмежена.
Після завершення Другої світової війни,
18 – 20 квітня 1947 року в Парижі відбувся перший конгрес Міжнародної федерації
волейболу (FIVB)
за участю представників 14 країн: Бельгії, Бразилії, Угорщини, Єгипту, Італії,
Нідерландів, Польщі, Португалії, Румунії, США, Уругваю, Франції, Чехословаччини
та Югославії, які стали першими офіційними її членами. Федерація затвердила
офіційні міжнародні правила, а в її складі були утворені арбітражна комісія з
розробки й удосконалення правил гри. Першим президентом Федерації було обрано
французького архітектора Поля Лібо, який
згодом неодноразово переобирався на цей пост до 1984 року.
До кінця 50-х років популярність гри в
усьому світі стає очевидною, і ФІВБ веде переговори з МОК із питання включення
волейболу до Олікпійської програми.
У 1964 році у Токіо відбувся перший
олімпійський турнір із волейболу за участю 10 чоловічих і 6 жіночих команд, що
стало величезним досягненням волейболу. Радянська чоловіча та японська жіноча
команди вибороли перші Олімпійські золоті медалі.
У 1984 році П.Лібо змінив на посту президента ФІВБ
доктор Рубен Акоста, адвокат із Мексики. За його ініціативи проведено численні
зміни в правилах гри, що спрямовані на підвищення видовищності змагань.
Напередодні Олімпійських ігор 1988 року у Сеулі (Пд. Корея) відбувся конгрес
ФІВБ, на якому прийняті зміни в регламенті вирішальної п’ятої партії: тепер
вона повинна гратися за системою «тай-брейк» («розіграш-очко»). Із 1998 року
така система підрахунку очок поширюється на весь матч, у тому самому році
виникло амплуа літеро.
На початку 1980-х років з’явилася
подача у стрибку, унаслідок чого гра стала ще агресивнішою та швидшою.
Суттево збільшився зріст волейболістів:
якщо у 1970-ті роки у команді могло не бути взагалі жодного гравця зростом вище
ніж 2 м, то з 1990 років це змінилося. У командах високого класу гравцем
зростом нижче ніж 195-200 см зазвичай є лише ліберо. Навіть у жіночих командах гравці вище ніж 2 м зараз є
звичайним явищем. Із 1990 р почала розігруватися Світова ліга з волейболу як
тогорічний цикл змагань, що має збільшити популярність цього виду спорту у
світі. Із 1993 року проводиться аналогічне змагання серед жінок – «Гран-прі».
У 1990 році почав розігруватися
міжнародний турнір Світова Ліга з пляжного волейболу за участю найсильніших
чоловічих збірних команд світу. Ці змагання були організовані з метою
популяризації волейболу. У 1993 році пляжний волейбол, що поширився практично
на всіх континентах, був визнаний МОК олімпійським видом спорту.
Із 2006 року ФІВБ об’єднує 219
національних федерацій волейболу. Волейбол є одним із найпопулярніших видів
спорту на планеті. Найрозвиненішим волейбол як вид спорту є в Росії, Бразилії,
Китаї, Італії, США, Японії, Польщі.
Розвиток
волейболу в Україні
У 2010 році
українському волейболу виповнилося 85 років. Різні дослідники історії розвитку
волейболу в Україні пропонують свої погляди на розвиток цієї гри, але, в
будь-якому випадку, історія його розвитку тісно пов’язана з розвитком
радянського спорту. На території колишнього СРСР «летючий» м’яч розпочав свою
ходу з 1920-21 років.
В Україні з волейболом ознайомились
та почали грати у 1925 році завдяки професорові В. Бляху, який на той час
мешкав у Харкові, а побачив цю гру у Москві. Він вирішив організувати щось
подібне у Харкові. Професора підтримали його колеги та учні. За певний час у
місці було зведено перші волейбольні майданчики. Почалися масові заняття, які,
власне, й поклали початок розвитку волейболу в Україні.
У 1926 році Всеукраїнський
спортивно-технічний комітет затвердив єдині правила гри з волейболу. На той час
у Харкові налічувалось декілька десятків команд. Створюються перші колективи
Дніпропетровську, Одесі, Києві.
У 1927 році у Харкові було розіграно
першість України. У змаганням брали участь колективи з 11 міст. Перемогу
святкувала команда із Дніпропетровська. Цей турнір, висловлюючись сучасною
термінологією, став доброю перевіркою сил перед стартом Всесоюзної спартакіади,
що відбулася у серпні 1928 року. У фінальному матчі команда України (чоловіки)
з рахунком 2:0 переграли господарів
майданчика – москвичів. Таким чином, наші гравці стали першими тріумфаторами
Всесоюзних змагань. Жіночий колектив посів друге місце. У квітні 1933 року у
Дніпропетровську стартувало, так зване, волейбольне свято, що згодом
трансформувалося у чемпіонат СРСР.
Прекрасний український жіночий
колектив у Харкові створив Г. Шелекетін. У складі слобожанської чоловічої
дружини відмінно діяв О. Єсипенко. У збірній Дніпропетровська своєю
неординарною грою вирізнявся популярний на той час волейболіст С. Великий. Київ
також славився своїми майстрами (М. Берлянд, Л. Вайнтрауб, Я Маргуліс). Поруч
із ними свій тренерський фах удосконалював Л. Небилицький, який пізніше успішно
працював із юнацькими збірними України.
На Всесоюзних спартакіада школярів
наші команди завжди виборювали призові місця. Бобде виступали вихованки Д.
Заславського: українські дівчата ставали багаторазовими чемпіонками СРСР.
Наставники інших команд запрошували, з великим задоволенням, наших
волейболістів, адже добре знали: українці – відмінні спортсмени. Нерідко саме
вони визначали перемогу збірної на будь-якому престижному міжнародному турнірі.
На олімпійських іграх 1964 року харків’яни Ю.
Венгеровський і Ю. Поярков, одесит Е.
Сибіряков у складі радянської команди здобули золоті медалі. На той час
Ю.Поярков був уже дворазовим чемпіоном світу, Ю Венгеровський і Е. Сибіряков
мали по одному такому титулу. В 1968 році на Олімпійських іграх у Мехіко семеро
українських волейболістів зійшли на вищу сходинку п’єдесталу. Це харків’яни
В.Матушевас і Ю. Поярков, луганчанин В. Беляєв, одесити Є. Лапинський і В.
Михальчук, кияни В. Іванов і Б.Терещук. Усього Україна має 14 олімпійських чемпіонів,
11 чемпіонів світу, 27 переможців європейських чемпіонатів.
Загальна
характеристика гри у волейбол
Волейбол – це спортивна гра з м’ячем між двома
командами, у складі кожної з яких налічується 6 гравців.
Мета гри – перебити м’яч через сітку
таким чином, щоб він упав майданчику суперника, не порушуючи при цьому правил
гри.
Основні правила:
♦
гра починається з подачі;
♦ подачу виконує гравець першої
зони з-за лицьової лінії;
♦ дозволяється не більше ніж 3 послідовні
торкання м’яча гравцями однієї
команди;
♦ виліт м’яча за межі майданчика
або торкання м’ячем сторонніх предметів уважаються помилкою.
Вичначення
переможців: грають 3 або 5 партій до 25 очок, останню – до 15 очок.
Майданчик обмежується лініями завширшки
5 см. Короткі лінії називаються лицьовими,
а довгі – бічними. Середини
бічних ліній з’єднуються лінією, що має назву середньої. Вона поділяє майданчик навпіл.
На
відстані 3 м від середньої лінії та паралельного до неї на обох частинах
майданчика проходять лінії, що з’єднують бічні лінії – це лінії нападу.
Площина, що розташовується між середньою лінією, лінією нападу та відрізками бічних ліній, є площиною нападу. Над середньою лінією майданчика натягується сітка
завдовжки 9,5 м і завширшки 1 м. По
верхньому і нижньому краях сітки протягується трос. Верхній край сітки
обшивається білою смугою завширшки 5 см. Сітка
втримується двома стійками. Висота сітки залежить від віку та статі гравців.
|
Вікові
групи
|
До
14 років
|
До
16 років
|
Понад
18 років
|
|
Хлопці та
чоловіки
|
2,20
|
2,35
|
2,43
|
|
Дівчата та
жінки
|
2,10
|
2,20
|
2,24
|
На сітці, над боковими лініями майданчика, на
відстані 9 м одна від одної закріплюються обмежувальні стрічки білого кольору.
По зовнішньому краю стрічки встановлюють гнучкі антени завдовжки 180 см. Антени
піднімаються над сіткою на висоту 80 см і мають фарбування у два кольори (білий
і червоний), що чергуються через 10 см. М’яч:
вага – 260 – 280 г, довжина окружності – 65-67 см.
Розстановка гравців: у момент подачі
гравці обох команд розташовуються на своїх сторонах майданчика в дві лінії по
троє. Троє гравців, які знаходяться ближче до сітки, є гравцями передньої
лінії, а ті, які знаходяться за ними, – гравцями задньої лінії. Після отримання
командою права на подачу м’яча, гравці переходять із зони в зону за рухом
годинникової стрілки. Подачу виконує гравець першої зони з-за лицьової лінії.
Санітарно-гігієнічні
вимоги до спортивного інвентарю
Гігієнічні норми забезпечують належні умови для занять спортом.
Спортивні прилади, обладнання та інвентар повинні бути цілими, із гладкою
чистою поверхнею, відповідного до правил змагань розміру та ваги.
Місця занять фізичними вправами,інвентар і обладнання, спортивний одяг і
взуття мають відповідати нормам гігієни. Займатися спортивними іграми краще на
спеціально обладнаних ігрових спортивних майданчиках. Перед заняттями в
спортивному залі його необхідно провітрювати, а після завершення занять
проводити вологе прибирання.
Одяг
і взуття учнів повинні відповідати погодним умовам, бути чистими, охайними та
зручними, не заважати рухам. Спортивну форму та взуття не рекомендується
використовувати в повсякденному носінні.
Спортивний інвентар і обладнання, що використовуються для тренувань із
волейболу, повинні відповідати санітарно-гігієнічним нормам і правилам змагань.
Рекомендовано дотримуватись цих норм, щоб запобігти порушень техніки
вправ і профілактики травматизму. Висота сітки біля обмежувальних стрічок може
перевищувати встановлену правилами не більше
ніж на 2 см. Верхній крах сітки обшивається стрічкою матеріалу білого
кольору завширшки 5 см. Усередині цієї обшивки пропускається гнучкий трос. По
нижньому краю сітки також пропускається гнучкий трос в ізоляційній оправі.
Необхідно стежити за кріпленням сітки до стійок та цілісністю троса, яким
кріпиться сітка. Сітка укріплюється на двох стояках, що встановлюються на
відстані не ближче ніж 50 см від бічних ліній. Кріплення не повинне загрожувати
гравцям небезпекою або бути завадою для суддів.
Вага
м’яча обмежується 250 – 270 г. Використовування м’ячів більшої ваги може
спричинити у непідготовлених учнів травми пальців рук і передпліччя (розтягнення,
забиті місця, вивихи, тріщини, переломи). Окружність м’яча повинна становити
65-67 см, тиск – 0,48 – 0,52 кг/см2. М’яч повинен бути круглим, крім
того для гри в закритих приміщеннях – світлого кольору. Питання щодо
придатності м’яча під час гри вирішує вчитель або суддя.
Колір
сітки, стійок, підлоги, стін повинен відповідати санітарно-гігієнічним вимогам,
правилам змагань і не відволікати увагу учнів під час занять.
Правила
контролю та самоконтролю під
час занять волейболом
Фізкультурно-спортивні заняття
мають оздоровче спрямування, тому необхідно створювати безпечні умови для
занять, дотримуватися правил безпеки, контролювати свій стан, спостерігаючи за
всіма змінами в організмі під час занять та після них, фіксувати свої
досягнення. Водночас, процес занять фізичною культурою і спортом часто
супроводжується різними захворюваннями та травмуваннями.
Самоконтроль – процес спостереження
за своїм фізичним станом. Систематичне спостереження та реєстрація показників
фізичного стану є корисними для оцінювання впливу фізкультурних занять на
організм і своєчасної корекції навантажень.
Систематичні спостереження
привчають вдумливо ставитись до тренувань, упроваджувати здоровий спосіб життя,
раціонально та ефективно використовувати засоби фізичної культури для зміцнення
здоров’я, підвищення загальної працездатності, удосконалення спортивної
майстерності.
Про стан організму свідчать суб’єктивні (настрій, бажання займатись
фізичними вправами, апетит, сон та ін., що фіксуються на підставі власних
почуттів) і об’єктивні показники, що
фіксуються спеціальними приладами (зріст, вага, частота серцевих скорочень,
життєва ємкість легенів, артеріальний тиск, сила кисті та ін.).
Спостереження необхідно регулярно
занотовувати до щоденника самоконтролю, форма якого може бути довільною.
Основне місце у записах повинні займати суб’єктивні показники.
►► Суб’єктивні показники
Самопочуття.
Його погіршення може стати симптомами перенапруження або початку захворювання.
Ознаки хорошого самопочуття є
бадьорість, приплив життєвих сил; задовільного
– незначна кволість; поганого –
слабкість, зниження працездатності,пригнічений стан.
Настрій
– це показник, що відображує психічний стан людини. Настрій уважається
добрим, коли людина спокійна, життєрадісна, упевнена в собі, коли заняття дає
їй задоволення. Задовільний настрій супроводжується нестійким емоційним станом.
Розгубленість і пригніченість є показниками незадовільного настрою.
Бажання
займатись у щоденнику позначається словами «велике»,
«байдуже», «відсутність бажання».
Останнє є ознакою перевтоми або хворобливого стану.
Больові
відчуття свідчать про травми, захворювання та перенапруження.
Під час занять фізичною культурою найчастіше виникають болі у м’язах, правому
підребер’ї, ділянці серця та головні болі. Особливо уважно необхідно ставитися
до появи серцевого болю. У цьому випадку необхідною є термінова консультація
лікаря. Важливо відзначати, під час виконання яких саме вправ вони виникають.
Про відповідність навантаження до
фізичних можливостей людини також свідчить сон.
Якщо людині важко засинати, спостерігається неглибокий, неспокійний сон,
необхідно переглянути обсяг навантажень. У щоденнику фіксується якість
сну: «глибокий», «спокійний»,
«неспокійний».
Апетит
так само свідчить про стан організму. У щоденнику він позначається як «нормальний», «підвищений», «знижений».
►►
Об’єктивні показники
Життєва ємкість легенів (ЖЄЛ)
інформує про функціональні можливості дихальної системи та вимірюється спірометром. Для того щоб визначити
необхідну ЖЄЛ, можна скористатися формулою Людвіга:
♂ -
для осіб чоловічої статі: 40 × зріст (см) + 30 ×
вага (кг) – 4400;
♀
- для
осіб жіночої статі: 40 × зріст (см) + 30 × вага (кг) – 3800.
Якщо дійсна ЖЄЛ перевищує за
визначену за формулою, то це свідчить про високий функціональний стан легенів.
Частота
серцевих скорочень (ЧСС) є показником діяльності серцево-судинної системи.
У нормі ЧСС здорової людини коливається у межах 60 – 90 уд/хв. Із віком ЧСС
знижується. У жінок вона на 7 – 10 ударів є вищою, ніж у чоловіків; у
тренованих – нижче, ніж у положенні стоячи. ЧСС вимірюється за 10 с і результат
множиться на 6. Збільшення ЧСС на наступний після тренування день, погані сон,
апетит і самопочуття можуть свідчити про
перевтому.
У щоденнику самоконтролю також
необхідно фіксувати показники зросту,
який можна визначити ростоміром під час медичного огляду або у домашніх умовах,
використовуючи сантиметрову стрічку або лінійку. Цей показник доцільно
вимірювати двічі на рік.
Необхідно постійно спостерігати за вагою тіла, а результати вимірювань
фіксувати у щоденнику.
Співвідношення показників зросту та
ваги тіла надають інформацію про ступінь відповідності нормальному фізичному
розвитку. Найпростіше визначити оптимальну вагу тіла за індексом Брока: для людей зі зростом 155 – 165 см вага дорівнює
довжині тіла у см, від якої віднімається 100; якщо зріст становить 165 – 175 см
– віднімають 105, при зрості більше ніж 175 см – віднімають 110.
Важливими є показники артеріального тиску, що вимірюються сфігмоманометром. На рівень тиску
впливають вік, зріст, вага, частота серцевих скорочень, характер харчування,
заняття фізичними вправами, емоційний стан та інше.
За суб’єктивними та об’єктивними
показниками планується навчально – виховний процес, складаються графіки
тренувань, коригуються контрольні нормативи, відстежується динаміка змін
особистих досягнень учня.
Особиста гігієна спортсмена
Слово
«гігієна» походить від імені давньогрецької богині здоров’я – дочки бога
лікування Ескулапа. Як наука гігієна
вивчає умови, що впливають на здоров’я людини, розробляє норми та вимоги, що
спрямовані на збереження здоров’я.
Основною
метою занять фізичними вправами є формування в учнів стійкої мотивації щодо
збереження свого здоров’я, фізичного розвитку та фізичної підготовки.
Першочергову
увагу необхідно приділяти особистій гігієні учнів, адже від неї, певною мірою,
залежить виховний і тренувальний ефект занять фізичними вправами.
Не
рекомендується займатись фізичними вправами після хвороби, у стресовому стані
або під час перевтоми, алкогольного або наркотичного сп’яніння.
Фізичними
вправами необхідно займатися в спеціальному спортивному одязі, що повинен
відповідати погодним умовам і має бути завжди чистим, охайним і зручним, не
заважати вільним рухам. Спортивну форму та взуття не рекомендується
використовувати для повсякденного носіння.
Перед
початком занять волейболом необхідно зняти великі прикраси (ланцюжки, годинники,
персні), нігті мають бути короткими, довге волосся охайно зібраним на потилиці.
Взуття повинно мати гумову неслизьку підошву, шнурки міцно зав’язані та
сховані. Після занять рекомендується прийняти душ, якщо такої можливості немає
– скористатись вологими серветками та обов’язково вимити руки та обличчя милом.
Велике
значення в гігієнічному вихованні має дотримання вимог розпорядку дня, рухового
режиму та загартування.
Гігієнічна добова норма рухової
активності школярів
(за А. Г. Сухаревим)
|
Вік,
роки
|
Локомоції,
тиск кроків
|
Величина енерговитрат, ккал
|
Тривалість,
год
|
|
8 – 10
|
15 – 20
|
2500 – 3000
|
3,0 – 3,6
|
|
13 – 14
|
20 – 25
|
3000 – 4000
|
3,6 – 4,8
|
|
17 – 25
(юнаки)
|
25 – 30
|
3500 – 4300
|
4,8 – 5,8
|
|
17 – 25
(дівчата)
|
25 – 30
|
3000 – 4000
|
3,6 – 4,8
|
Дослідженнями
гігієністів доведено,що більшість школярів страждають на гіподинамію, оскільки
більшість часу (82 – 85% денного часу) перебувають без руху (сидять). Урок
фізичної культури у той день, коли він є, компенсує тільки приблизно 11%
необхідної добової рухової активності.
Після
кожного тренування спортивний одяг необхідно прати, а взуття просушувати.
Якщо
під час тренувань виникли садна, потертості чи забиття від падіння, ушкоджене
місце обов’язково слід промити перекисом водню, а потім змастити йодом, щоб
запобігти потраплянню інфекції.
Суддівство змагань.
Суддівська термінологія
та жестикуляція
Склад
суддівської бригади на кожну гру призначає організація, яка проводить змагання.
Для проведення зустрічі створюється суддівська бригада в складі першого судді,
другого судді, секретаря і суддів на лініях (двох або чотирьох) залежно від
рангу змагань.
Суддівська термінологія
|
№
п.п
|
Ігрові дії
|
Термін
|
|
1.
|
Гравець
підкинувши м’яч, торкнувся його
|
Подачу
виконано
|
|
2.
|
Подачу
виконано до свистка судді
|
Без свистка
|
|
3.
|
Гравець у
момент подачі наступив на лицьову лінію або переступив її
|
Лінія
|
|
4.
|
Подачу
виконано не з місця подачі
|
Не з місця
|
|
5.
|
Подачу
виконано поза чергою
|
Поза чергою
|
|
6.
|
М’яч під час
подачі зачепив сітку
|
Сітка
|
|
7.
|
М’яч зачепив
антену або пролетів над нею
|
Антена
|
|
8.
|
М’яч вилетів
за межі майданчика
|
За
|
|
9.
|
М’яч потрапив
у майданчик
|
Правильний
|
|
10.
|
М’яч торкнувся
стелі або будь-якого предмета
|
Стеля (тощо)
|
|
11.
|
Під час подачі
гравець кинув м’яч
|
Кидок
|
|
12.
|
Неправильне
розміщення гравців у момент подачі
|
Розміщення
|
|
13.
|
Гравці команди вдарили по м’ячу
більше ніж тричі
|
4 удари
|
|
14.
|
М’яч кинуто
|
Кидок
|
|
15.
|
Гравець
притиснув м’яч до сітки або затримав у руках
|
Захват
|
|
16.
|
М’яч
прокотився по тілу гравця або торкнувся його тіла двічі поспіль
|
Подвійний
|
|
17.
|
Гравець
торкнувся сітки
|
Сітка
|
|
18.
|
Гравець
переніс частину тіла під сітку на бік суперника для того, щоб відвести увагу
|
Заважає грати
|
|
19.
|
Гравець
повністю перейшов середню лінію та торкнувся майданчика
|
Лінія
|
|
20.
|
Гравець
задньої лінії зіграв у нападі з площини нападу або заблокував м’яч
|
Зона
|
|
21.
|
Гравець переніс
руку (руки) над сіткою, торкаючись м’яча на боці суперника
|
Руки
|
|
22.
|
Гравець під
час нападу (ударі чи блокуванні) скористався підтримкою інших м’ячів
|
Підтримка
|
|
23.
|
Двоє гравців
різних команд припустилися помилки одночасно
|
Спірний
|
ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА ВОЛЕЙБОЛІСТІВ
Значення спеціальної фізичної
підготовки
Гра
у волейбол з дуже динамічною, складається з несподіваних і швидких пересувань,
зупинок, стрибків, падінь та ін. Для того щоб волейболісти продемонстрували
високі спортивні результати, необхідно бути добре фізично підготовленими. Чим
кращою є фізична підготовленість гравців, тим швидше вони опановують
техніко-тактичні навички.
Фізична
підготовка поділяється на загальну (ЗФП)
і спеціальну (СФП).
Загальна
фізична підготовка спрямована на всебічний розвиток організму, зміцнення
здоров’я, удосконалення функціональних можливостей. Засобами ЗФП можуть бути
вправи з інших видів спорту (гімнастики, легкої атлетики, плавання, рухливі
ігри) Універсальними засобами є кросовий біг, стрибкові вправи, вправи з
обтяженням, загально розвивальні вправи, плавання.
До
ЗФП належать вправи:
♦
на формування правильної постави;
♦
на збільшення м’язової маси;
♦
для розвитку сили різних м’язових груп;
♦
для розвитку загальної витривалості;
♦
для розвитку гнучкості та спритності;
♦
для розвитку координації рухів;
♦
на розслаблення та координацію рухів.
Комплекси
вправ для ЗФП добираються залежно від віку та статі учнів,
матеріально-технічної бази, рівня підготовленості учнів.
Загальна
фізична підготовка є фундаментом для спеціальної фізичної підготовки.
Спеціальна
фізична підготовка розв’язує завдання розвитку якостей, що відіграють особливу
роль в обраному виді спорту.
Ураховуючи
специфіку гри у волейбол, доцільно запам’ятати про такі правила:
♦ збільшення кількості повторень вправ означає
збільшення їх тривалості, що сприяє розвитку спеціальної витривалості;
♦ долаючи зовнішній опір (партнера, гумового
джгута, обтяження та ін.) із помірним напруженням м’язів розвивається силова
витривалість;
♦ вправи, що виконуються із найбільшою
амплітудою, сприяють розвитку гнучкості; вправи що виконуються з великою
швидкістю або темпом, розвивають швидкість;
♦ чим більше м’язових груп бере участь у
виконанні вправи (за умов невисокого темпу виконання), тим більше розвивається
загальна витривалість; при помірному напруженні м’язів – силова витривалість,
при збільшенні темпу та інтенсивності – швидкісна витривалість; при високому
темпі скорочення м’язів – швидкісна сила;
♦ вправи, у виконанні яких беруть участь багато
м’язових груп та які пов’язані зі швидкою зміною умов напруження та
розслаблення їх, сприяють підвищенню координаційних здібностей і спритності.
У зв’язку з тим, що під час гри у
волейбол значне навантаження припадає на пальці рук і плечові суглоби в СФП необхідно особливу увагу
приділяти розвитку та зміцненню саме цих м’язових груп. Для того щоб запобігти
травмування рук, у розминку обов’язково слід включити спеціальні вправи для
зміцнення фаланг пальців і розвитку рухливості у плечових суглобах.
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Вправи для зміцнення фаланг пальців і сили рук:
--------------------------------------------------------------------------------------------------------------
♦ згинання та розгинання кистей із напруженням;
♦ рухи напруженою кистю в різні боки;
♦ обертання напруженої кисті;
♦ згинання та розгинання, обертання кистей із
гантелями вагою 1 – 2 кг;
♦ підкидання кистями баскетбольних м’ячів;
♦ кидання та ловіння баскетбольного м’яча у
парах від грудей і з-за голови на відстань 3 – 6 м;
♦ згинання та розгинання рук в упорі, стоячи
біля стіни під кутом 45 - 50° до неї;
♦ згинання та розгинання рук в упорі лежачи,
тримаючи тулуб прямо;
♦ в упорі лежачи переміщення на прямих руках
ліворуч і праворуч, не згинаючи тулуба;
♦ в упорі лежачи почергове піднімання рук убік,
уперед, назад;
♦ в упорі лежачи послідовне розведення рук у
сторони та повернення до вихідного положення;
♦ відштовхування від стінки пальцями обох рук
одночасно та почергово правою та лівою рукою, стоячи під кутом 50 - 60° до неї;
♦ стискання пальцями тенісного чи малого м’яча
або гумового еспандеро;
♦ підтягування на високій перекладині (хлопці);
♦ підтягування на низькій перекладині (дівчата);
♦ те саме на низькій перекладині почергово
хватом зверху та знизу.
Після кожної вправи слід обов’язково
виконувати вправи на розслаблення м’язів кистей і рук та верхнього плечового
поясу.
Розвиток
фізичних якостей
Фізичні якості необхідно розвивати і
вдосконалювати протягом усього життя. Високі показники розвитку фізичних
якостей дозволяють організму легше адаптуватися до фізичних навантажень і
стресів. Фізичні якості можна розвивати будь-якими вправами, використовуючи
спеціальний інвентар і обладнання.
Вправи для розвитку стрибучості:
♦
стрибки на місці та з просуванням уперед на одній і обох ногах;
♦
стрибки через одну або дві гімнастичні лави, що поставлені одна на
одну,
відштовхуючись обома ногами з місця чи з розбігу;
♦ стрибки з висоти 30 – 90 см на підлогу або
гімнастичні мати із наступним
стрибком угору;
♦
багаторазові стрибки з діставанням високих предметів, що підвішені у
спортивному залі, а також гілок і листя дерев, стрибки в піску;
♦
усі стрибкові вправи з використанням скакалки;
♦
вправи з обтяженням різної ваги;
♦
рухливі ігри та естафети з елементами стрибків.
Вправи для розвитку швидкості:
♦
біг у перемінному темпі;
♦
чергування бігу у середньому темпі з прискоренням;
♦
біг із високим підніманням стегна у максимальному темпі;
♦
стартові прискорення за зоровими та слуховими сигналами;
♦
стартові прискорення з різних вихідних положень (високий і низький
старт,
із упору сидячи, стоячи боком, спиною до напрямку руху, із упору лежачи
на
руках, животі, спині);
♦
біг із граничною швидкістю на 10 – 15 м;
♦
біг на короткі відрізки 7 – 10 м зі зміною напрямку;
♦
біг по квадрату 9×9 (прискорення – зупинка – імітація прийому (передачі)
м’яча – поворот ліворуч або праворуч);
♦
пересування вздовж сітки з імітацією блокування в зонах 2, 3, 4.
Вправи для розвитку спритності:
♦
бігові вправи з нестандартних вихідних положень;
♦
дзеркальне виконання вправ;
♦
«човниковий» біг 9 – 3 – 6 – 3 – 9 – (цифри означають дистанцію бігу по
волейбольному майданчику в метрах);
♦
акробатичні вправи;
♦
одиночні та серійні стрибки з місця та з розбігу з наступним поворотом
на 90°,
180°, 360°;
♦
естафета (стрибок – перекид
уперед через перешкоду – після короткого
розбігу стрибок у «вікно» (гімнастичний обруч) – ривок 3 – 5 м – стрибок
на
канат – лазіння по канату вгору та вниз – ривок до фінішу;
♦
стрибки через гімнастичну лаву з поворотом на 90°, 180°, 360°, після
повороту
– прийом або передача м’яча;
♦
блокування, поворот на 180° - прийом або передача м’яча;
♦
у парах на відстані 4 – 6 м після передачі м’яча зверху обома руками
гравець
виконує перекид уперед або назад.
Вправи
для розвитку витривалості:
♦
циклічні види спорту на тлі змагальної втоми, але не допускаючи порушень
техніки виконання вправ (біг, ходьба на лижах, плавання, їзда на
велосипеді
та інші.);
♦
безперервний рівномірний повільний біг;
♦
біг із навантаженням різної ваги;
♦
біг під гору.
Вправи для розвитку гнучкості:
♦
динамічні вправи (нахили, махи, випади);
♦
статичні вправи (фіксація положень окремих частин тіл протягом 20 – 30
с);
♦
вправи з самозахопленням, із допомогою партнера або обтяженням.
ТЕХНІЧНА
Й ТАКТИЧНА ПІДГОТОВКА ВОЛЕЙБОЛІСТІВ
Техніка гри – це комплекс спеціальних
прийомів і засобів, за допомогою яких ведеться гра. Кожний технічний прийом
дозволяє розв’язувати конкретні тактичні завдання у різноманітних ситуаціях, що
виникають на спортивному майданчику. Унаслідок того, що у волейболі ігрова
ситуація змінюється щосекунди, гравець повинен приймати рішення та діяти у
відповідь на дії суперника в умовах обмеження часу. Досконала техніка створює
сприятливі умови для успішної гри в захисті та нападі, дозволяє економно
економно витрачати сили протягом гри.
Технічна підготовка у волейболі
поділяється на техніку гри в нападі та
захисті (див. рис 1).
Тактика
гри
– це доцільні та узгоджені дії гравців команди, що визначають засоби, способи
та форми ведення гри у конкретних умовах проти конкретного суперника. Тактика
гри визначається рівнем технічної
майстерності гравців. Волейбол – командна гра, тому кожний гравець має
певні обов’язки відповідно до своїх здібностей та інтересів команди. На
майданчик гравці виходять із заздалегідь визначеними та відпрацьованими
функціями. Для досягнення високих результатів кожний гравець повинен уміти
вести гру в нападі та захисті (див. рис 2).
Опанування технічних і тактичних
прийомів вимагає розвитку кмітливості, спритності, сили, швидкості,
витривалості, вольових зусиль.
Висока ігрова дисципліна є невід’ємним
супутником успішної гри волейбольної команди.
ТЕХНІКА
ВИКОНАННЯ ПРИЙОМІВ ГРИ У ВОЛЕЙБОЛІ І ТИПОВІ ПОМИЛКИ
|
Техніка
виконання
|
Типові
помилки
|
|
Стійка
волейболіста – вихідне положення
для виконання ігрових прийомів
|
|
|
Середня або основна стійка:
● ступні на ширині плечей,одна
попереду другої, ноги дещо зігнуті в колінах;
●
тулуб нахилений уперед;
●
руки напівзігнуті в ліктях.
|
♦
Неправильне положення ніг, надмірне напруження;
♦
великий нахил тулуба вперед або прогинання назад;
♦ занадто сильно випрямлені в ліктях руки,
широко
відведені лікті, напружені пальці;
♦ високо підняті кисті (на рівні очей та
вище).
|
|
Верхня
передача м’яча обома руками
|
|
|
Здійснюється
зустрічним рухом тулуба та рук до м’яча. Рух починається з одночасного
випрямлення рук у ліктьових суглобах, ніг і тулуба, а завершується активним
розгинанням кистей у променевозап’ясних суглобах. Під час передачі м’яч
торкається перших фаланг великого, вказівного та середнього пальців;
безіменний палець і мізинець підтримують м’яч із боків. Робота пальців
нагадує рух пружин, що під час дотику м’яча гасять його швидкість і зворотним
рухом виштовхують його вгору.
|
♦
Невміння виходити «під м’яч»;
♦
торкання м’яча долонями;
♦
затримка м’яча;
♦
широко розчепірені пальці та широко розведені лікті;
♦ великі пальці спрямовані вперед і виконують
захоплювальний рух;
♦
удар по м’ячу;
♦
неузгодженість рухів ніг, тулуба та рук;
♦ недостатнє
або відсутнє розгинання ніг, тулуба та
рук в кінцевій фазі передачі м’яча;
♦
відсутність супроводження м’яча кистями;
♦ низька траєкторія та неточний напрямок
польоту
м’яча;
♦ ноги розташовуються паралельно та не зігнуті
в
колінних суглобах;
♦ м’ячу не надається поступальний рух
угору-вперед.
|
|
Нижня
передача м’яча обома руками
|
|
|
Виконується з
положення низької стійки, руки зігнуті в ліктях, долоні одна в другій або
зведені разом. Із наближенням м’яча передпліччя піднімаються та одночасно
повертаються всередину, наближуючи лікті. М’яч приймають на внутрішню частину
передпліччя, ближче до кистей. Під час передачі м’яча до роботи залучаються ноги,
тулуб і руки.
|
♦ Висока стійка гравця;
♦ передпліччя рук знаходяться не на одному
рівні, що
впливає на напрямок польоту м’яча;
♦ м’яч приймається на кисті, а не на
передпліччя;
♦ руки згинаються в ліктях;
♦ неузгодженість рухів ніг, тулуба та рук;
♦ передача
виконується без урахування траєкторії
польоту м’яча;
♦ гравець недостатньо вийшов «під м’яч».
|
|
Передача
м’яча обома руками зверху за голову
|
|
|
Гравець
переміщується «під м’яч», тримаючи кисті над головою. Розгинаючи ноги та
прогинаючись у попереку, гравець випрямляє руки у напрямку вгору-назад і
виконує передачу.
Техніка виконання
|
♦ Розворот кистей усередину та назад;
♦ затримка м’яча на кистях та його кидок;
♦ передача однією рукою;
♦ недостатнє прогинання у попереку;
♦ недостатньо
випрямлені руки у положенні вгору-
назад.
Типові помилки
|
|
Нижня
пряма подача (для правші)
|
|
|
Стоячи
обличчям до сітки, виставити ліву ногу вперед на відстань короткого кроку,
тулуб дещо нахилити вперед, ноги дещо зігнути в колінах. М’яч перебуває на
долоні лівої руки на рівні поясу, права рука відведена назад у положення
замаху. Підкинувши м’яч на висоту не більше ніж 0,5 м, гравець переносить
вагу тіла на праву ногу, правою рукою маховим рухом униз-уперед ударяє по
м’ячу. Після удару права нога робить крок уперед. Із моменту підкидання до
удару по м’ячу погляд гравця спрямовується на м’яч.
|
♦ Скутість рухів;
♦ удар по м’ячу зігнутою рукою;
♦ утримання м’яча на зігнутій руці (подача з
руки);
♦ рука для замаху відведена вбік;
♦ недостатня активність рухів ніг;
♦ підкидання м’яча на висоту вище ніж 0,5 м та
відхилення траєкторії підкидання від
вертикалі вбік
або від себе;
♦ нескоординована робота рук і ніг;
♦ вага тіла не переміщується в напрямку ноги,
що
розташовується позаду;
♦ у кінцевій фазі подачі гравцем вага тіла не
переноситься на ногу, що розташовується
попереду.
|
|
Верхня
пряма подача (для правші)
|
|
|
Стоячи
обличчям до сітки, ноги на ширині
плечей, ліва нога попереду. М’яч знаходиться на долоні зігнутої лівої руки.
Одночасно з підкиданням м’яча вгору на
висоту 0,6 – 0,8 м від голови перед собою, права рука замахується
вгору-назад, тулуб прогинається назад, вага тіла переноситься на праву ногу.
Погляд гравця спрямовується на м’яч до моменту удару. Розгинаючи праву ногу
та випрямляючи тулуб, вагу тіла перенести вперед, випрямити руку та вдарити
по м’ячу. Удар можна виконувати кулаком або долонею.
|
♦
Після удару кисть не супроводжує м’яч;
♦
під час удару по м’ячу кисть не напружена, пальці не
з’єднані;
♦
неправильний напрямок підкидання м’яча (далеко від
себе вперед або назад за голову);
♦
недостатня висота підкидання м’яча;
♦
нескоординована робота ніг, тулуба та рук;
♦
пряма нога, що розташовується позаду;
♦
удар виконується не в повну силу.
|
|
Прямий
нападальний удар
|
|
|
Перебивання
м’яча однією рукою вище верхнього краю сітки. Нападальний удар складається зі
стрибка (з місця або розбігу), удару по м’ячу та приземлення. Розбіг можливий
із 2 – 3 кроків. Під час удару рука, що виконує удар, розгинаючись у
ліктьовому суглобі, починає рух уперед, лікоть дещо випереджає кисть. Кисть
акцентованим рухом ударяє по м’ячу.
Після удару гравець приземляється на зігнуті ноги, рука за інерцією
опускається вниз.
|
♦
Нечітке виконання кроку, що стопорить, - стрибок
виконується не вгору, а вперед;
♦
недостатнє прогинання тулуба та відведення правої
руки вгору-назад під час замаху;
♦
недостатнє згинання кисті під час удару по м’ячу;
♦
удар по м’ячу виконується
знизу-вгору;
♦
удар по м’ячу виконується не долонею, а пальцями;
♦
удар по м’ячу виконується передпліччям;
♦
останній крок не виконується стрибком;
♦
кисть під час удару розслаблена або занадто
напружена.
|
ПРОФІЛАКТИКА
СПОРТИВНОГО ТРАВМАТИЗМУ
Заняття фізичною культурою, у тому числі
волейболом, передусім покликані забезпечувати оздоровчий ефект, необхідно
суворо дотримуватись правил безпечної поведінки під час занять фізичними
вправами.
При збігу несприятливих умов і обставин
під час занять фізичними вправами може виникнути загроза для здоров’я та життя,
гравець може травмуватися.
Причини виникнення травм
♦
незадовільний стан матеріальної бази;
♦
недотримання санітарно-гігієнічних вимог до утримання спортивної
споруди;
♦
відсутність або недостатнє страхування під час виконання фізичних вправ;
♦
незадовільна дисципліна учнів;
♦
недостатня фізична та технічна підготовка учнів для виконання певних
фізичних вправ;
♦
нехтування вимогами до спортивного одягу та взуття;
♦
відсутність розминки перед заняттям;
♦
невідповідність дозування фізичних навантажень до фізіологічних
можливостей організму;
♦
виконання завдань у стані перевтоми;
♦
неврахування погодних умов;
♦
нехтування ознаками втоми.
Ознаки
втоми
|
Ознаки
втоми
|
Характер
втоми
|
|||
|
Найбільша фізіологічна
втома
|
Значна
втома (гостра
перевтома І ступеня)
|
Різка
перевтома (гостра
перевтома ІІ
ступеня)
|
||
|
Забарвлення шкіри
|
Невелике почервоніння
|
Значне почервоніння
|
● різке почервоніння,
● збліднення,
● синюшність.
|
|
|
Пітливість
|
Незначна
|
Значна (вище пояса)
|
Велика (нижче пояса, виступ солей на шкірі)
|
|
|
Дихання
|
Прискорене(22-26 за хвилину на рівні та до 36 під час прийому вгору)
|
Прискорене (38-46 за хвилину), поверхневе
|
Значно прискорене(більше ніж 50-60 за хвилину),
через рот, яке переходить у зітхання
та неритмічні дихальні рухи
|
|
|
Характер рухів
|
Бадьора ходьба
|
Невпевнені кроки, легке похитування під час
ходьби
|
Різке похитування під час ходьби, поява
некоординованих рухів
|
|
|
Самопочуття
|
Нормальний вигляд
|
Стомлений вигляд обличчя, сутулість, зменшення
інтересу до навколишнього середовища
|
Перевтомлений вираз обличчя, сутулість, апатія,
скарги на сильну слабкість, біль, нудота, блювання тощо
|
|
|
Ознаки
втоми
|
Характер втоми
|
|||
|
Найбільша
фізіологічна втома
|
Значна
втома(гостра перевтома І ступеня)
|
Різка
перевтома (гостра перевтома ІІ ступеня)
|
||
|
Міміка
|
Спокійна
|
Напружена
|
Викривлена
|
|
|
Увага
|
Чітке та точне виконання вказівок
|
Неточність у виконанні команд
|
Сповільнене, неточне виконання команд
|
|
|
Пульс, уд/хв
|
110 - 150
|
160 - 180
|
Більше ніж 180
|
|
Щоб запобігти перенавантаженню учнів під
час занять і забезпечити індивідуальний підхід до кожної дитини, на початку
навчального року учні повинні пройти медичний огляд, на підставі якого вони
поєднуються у три групи:
(основну, підготовчу та спеціальну
медичну).
Немає коментарів:
Дописати коментар