БАСКЕТБОЛ – дриблінг та фази кидка в стрибку у русі

БАСКЕТБОЛ – дриблінг та фази кидка в стрибку у русі

ЯК ПРАВИЛЬНО ВЕСТИ М’ЯЧ

         Найкраще починати опанування баскетболу з ведення м’яча. Справа в тому, що дітям спочатку важко правильно влучити важким баскетбольним м’ячем у кошик, навіть якщо він розташований низько за правилами міні-баскетболу. А виправити набуті помилки згодом буде дуже важко. Натомість ведення – відносно легкий прийом, що доступний навіть молодшим школярам.

Початківцеві важливо настільки звикнути до м’яча, щоб він не був тягарем і не відволікав уваги. Ведення, або дриблінг саме й виробляє таке вміння «звільняти увагу від м’яча». Опанувавши цей прийом, решту прийомів можна буде засвоїти швидше та успішніше, тому що гравець не боятиметься випадкової втрати м’яча.

У баскетболі існує правило: під час гри по можливості на м’яч не дивитися. Під час ведення, передач, кидків у кошик, фінтів значно важливіше стежити за обстановкою на майданчику, керуючи м’ячем без зорового контролю. Дивлячись на м’яч, гравець може випустити із поля зору партнерів і суперників, упускає можливість миттєво загострити ситуацію. На жаль, багато гравців звикли вправлятися з м’ячем, дивлячись на нього.

Ведучи м’яч, слід утримувати його не долонею, а подушечками пальців. Вихідне положення гравця, який тримає м’яч, не змінюється ані перед кидком, ані перед веденням, ані перед передачею. Для того щоб легше опанувати ведення м’яча без зорового контролю, слід дібрати оправу для окулярів по розміру, приклеїти до її нижньої частини поролон завтовшки два пальці. Цього буде достатньо для того, щоб не бачити м’яч унизу. У таких окулярах слід виконувати всі вправи з веденням м’яча.                                                                              

Для школярів 12 – 14 років найбільше підходить для навчання ведення звичайний баскетбольний м’яч, для учнів молодших класів – м’яч для мінібаскетболу. Не варто використовувати дитячий гумовий м’яч через те, що його гладка поверхня заважає набуттю специфічного відчуття зіткнення зі справжнім баскетбольним м’ячем, що має специфічну шорсткість, а це досить важливо для вироблення точних відчуттів.

У початківців нерідко можна спостерігати таку технічну помилку: вони в’яло вдаряють м’ячем об підлогу, внаслідок чого його швидкість швидко гаситься. Гравцеві доводиться шукати м’яч рукою, опускаючи для цього голову, цього робити не слід. У той же час під час ведення м’яч не повинен відскакувати від підлоги вище пояса. Тому необхідно із силою вдаряти м’яч об майданчик таким чином, щоб він потужно відскакував, і, перехопивши м’яч відразу енергійно спрямувати його вниз. Рухи руки під час ведення повинні бути швидкими,але плавними: слід штовхати м’яч униз, розгинаючи кисть і передпліччя, а не шльопати по ньому долонею.

Юним баскетболістам необхідно опанувати ведення м’яча на різній висоті, тому що в грі кожний варіант ведення може бути вигідним у певній ситуації. Наприклад, під час обігрування захисника з місця краще застосувати низьке ведення, а під час переходу в швидкий прорив – високе. Корисно частіше практикувати дриблінг із низьким відскоком м’яча, хоча це найважчий варіант (при сильному згинанні ноги швидко стомлюються), але й найнадійніший, користуючись ним, можна миттєво змінити напрямок руху, укрити м’яч від захисника, який атакує.

Слід навчитися однаково добре вести м’яч будь-якою рукою. Якнайчастіше необхідно тренуватися в дриблінгу непровідною рукою. Так, у вільних обставинах вигідніше вести м’яч непровідною рукою – це дасть відпочинок провідній, звільнить її від зайвих навантажень, збереже сили, необхідних для складних технічних прийомів.

Починати навчання слід із ведення на місці. Потім удосконалення дриблінгу відбувається  у русі із зупинками, ривками, поворотами, переводами м’яча з однієї руки в другу.

Баскетболістові бажано опанувати ведення м’яча досконало. Однак, не слід захоплюватися під час гри частим і довгим веденням – це гальмуватиме розвиток атаки. Щоб відучити учнів від безцільного дриблінгу, можна запропонувати їм уявити що майданчик залитий водою і вони змушені розвивати напад за допомогою передач.

Чим вільніше навколо гравця, який веде м’яч, і чим стрімкіше гра,тим вищим є відскік м’яча від підлоги. У складних обставинах, коли опікун грає щільно, слід знизити відскік м’яча  й частіше вдаряти ним об майданчик.

Вести м’яч доцільно дальньою від суперника рукою, а другою оберігати себе від спроб відбору м’яча з боку захисника. При цьому сильно зігнуті ноги дозволяють миттєво змінювати напрямок руху, тобто гравець який веде м’яч, має можливість виконувати різні обманливі рухи як тулубом, так і м’ячем, наприклад: дриблер виконує короткий різкий рух тулубом убік – і суперник, щоб не втратити захисну позицію, зміщається також туди, а дриблер спрямовує м’яч у зворотну сторону та обходить захисника, або, зближаючись із захисником, гравець веде м’яч із високим відскоком і зустрічає його долонею осторонь від тулуба, створюючи ілюзію руху дриблера в цю саму сторону. А коли захисник реагує, гравець із м’ячем змінює напрямок руху на протилежний. Деякі баскетболісти навмисно вводять в оману опікуна можливістю перехопити м’яч на дриблінгу. Гравець веде м’яч із високим відскоком праворуч від себе, немов би не помічаючи готовність захисника зіграти на перехоплення, насправді дуже уважно стежить за ним. Щойно захисник подається вперед, дриблер миттєво переводить м’яч за спиною із правої руки на ліву, після чого залишає опікуна позаду.

Заповіді, яких повинен дотримуватися дриблер

●  Застосовувати дриблінг тільки тоді, коли він є корисним для команди.

●  Ніколи не застосовувати ведення, якщо попереду відкривається партнер,

    якому негайно слід віддати м’яч.

●  Під час дриблінгу намагатися постійно бачити партнерів для того, щоб

    своєчасно зробити будь-кому із них передачу.

●  Вести м’яч рукою, яка знаходиться далі від опікуна.

●  Навчитися однаково добре вести м’яч  як правою, так і лівою рукою.

●  Не перевищувати швидкість, на якій можна контролювати м’яч.

●  Чим ближче суперник, тим нижче потрібно вести м’яч.

●  Постійно тренувати ривки, зміну висоту ведення м’яча, швидкість і

    напрямок рухів, зупинки та повороти, переводи м’яча в другу руку.

●  Як правильно кидати м’яч у кошик у стрибку однією рукою.

Складність кидкового руху полягає в тому, що нижня частина тіла під час виконання кидка повинна бути напруженою, а верхня – навпаки, розслабленою.

У той час, коли команда розвиває атаку, потрібно постійно зберігати  готовність до кидка, тобто ще до отримання м’яча. При різких ривках, зупинках, фінтах та звільнення від захисника, який опікує, потрібно підтримувати високий м’язовий тонус, пересуваючись на пружних, напружених ногах.

ОСНОВНІ ФАЗИ КИДКА В СТРИБКУ У РУСІ

Перша фаза – прийом м’яча. Прямуючи назустріч м’ячу, гравці тим самим знижують шанси суперника на перехоплення передачі, що дає можливість виграти частки секунд для більше плавного виконання кидка. Останній перед зупинкою крок робиться дуже швидким, а ноги ставляться на підлогу з п’яти, таким чином виходить крок, що стопорить, а це допомагає підсилити наступне відштовхування від майданчика. Пальці повинні міцно тримати м’яч.

Друга фаза – «підсідання»: швидко підставляючи праву ногу до лівої, одночасно згинаються коліна.

Слід звернути увагу на невеликий поворот правої стопи всередину – це забезпечує кращий упор у майданчик. Із цього моменту й до завершення кидка слід дивитися на кошик.

Третя фаза – відштовхування та винесення м’яча вгору.Чим сильнішим є поштовх ногами, тим у вищій точці виконуватиметься кидок. Відштовхування повинно бути вертикальним, інакше можливим є потрапляння на захисника та отримання фолу або ускладнення кидка відхиленням назад. Положення рук із м’ячем над головою таке саме, як під час штрафного кидка: правий лікоть спрямований уперед, м’яч лежить на пальцях зігнутої назад правої кисті, ліва рука злегка підтримує м’яч збоку. Якщо м’яч достатньо високо піднятий, ніщо не заважатиме гравцеві бачити кошик. У цьому положенні гравець повинен розслабити плечовий пояс, якщо це не вдалося зробити раніше під час винесення м’яча від грудей угору. Важливо навчитися цього вже в молодших класах школи.

Четверта фаза (остання) – завершення кидка. Кидати м’яч найкраще у той момент, коли досягнута вища точка зльоту. Не слід намагатися «зависати» у повітрі – це ускладнює кидок. Передчасне посилання м’яча у кошик не дозволить завершити дуже важливий фінальний рух кистю, що коригує точність польоту м’яча.

Опанувавши основи техніки ведення, ловіння, передач і кидків м’яча, юні спортсмени повинні поступово переходити до вивчення тактики гри: взаємодії гравців у захисті та нападі; індивідуальних, групових і командних дій.

Підготував вчитель фізичної культури

Довгалівської ЗОШ  І – ІІІ ст.              Лисенко В.Г.