Методика тренування витривалості в спеціальній підготовці футболіста

Методика тренування витривалості в спеціальній

підготовці футболіста

Вдосконалення спеціальної витривалості відбувається насамперед у процесі самої гри, а також у процесі спортивно – спрямованої  направленості до вдосконалення вивчених технічних, техніко – тактичних, а також вольових якостей гравців. Організм гравця здатний адаптуватися до навантаження, яке він одержує під час гри, і тому приріст витривалості тільки за рахунок ігор буде незначний. Тому в тренувальних заняттях важливо використовувати такі методичні прийоми, як наприклад, продовження тривалості гри або підвищення її інтенсивності, тобто на тренувальну гру відводити скажімо 2× 60 хвилин. Гру можна розподілити не на 2, а на 6 таймів по 15 хвилин, але в такому мікротаймі гру вести в швидкому темпі, а по мірі зростання розвитку витривалості гравців інтервали відпочинку між таймами поступово скорочувати до нуля, а темп гри не знижувати. Після першого мікротайму надавати відпочинок тривалістю 5 хвилин, після другого 5, після третього 15, а в усіх інших послідуючих таймах по 5 хвилин. Тренувальна робота такого типу повинна проводитись протягом 2 – 3-х тижнів, а потім між таймами потрібно поступово скорочувати інтервали відпочинку. Замість 5 хвилин він повинен тривати відповідно 4, 3, 2, 1 хвилину. Ось таким чином футболіст звикає грати у швидкому темпі два тайми. Витривалість удосконалюється різними способами і методами, але, на мою думку, найефективнішим методом є – інтервальний, який я широко застосовую, при вивченні навчально – тренувальною групою таких ігрових видів спорту, як футбол та баскетбол. В заняттях за інтервальним методом я проводжу й ігрові вправи техніко – тактичної направленості які можна виконувати інтервалом по 4 – 8 хвилин. Темп виконання вправ має бути таким, щоб частота пульсу була в межах 160 – 170 уд/хв. Тривалість інтервалу відпочинку повинна визначатись часом зниження частоти пульсу з 170 до 130 – 140 уд/хв. В подальшому, якщо футболіст добре підготовлений і здатний витримати великі навантаження, тоді їх треба застосовувати в мікроциклі 1 – 2 рази («Жорсткий» варіант інтервального методу). Це означає, що тривалість та інтенсивність повинні залишатися без змін, а інтервали відпочинку між черговими спробами повинні прогресивно скорочуватись. У тижневому мікроциклі наступні змагальні навантаження потрібно моделювати, тобто планувати проведення ігор на вівторок та п’ятницю.

Змагальний період – найтриваліший та найефективніший період тренувального процесу.

Змагальний період поділяється на два етапи.

1. Входження в спортивну форму.

2. Збереження спортивної форми.

Етап входження в спортивну форму як завжди триває І місяць. Власно в цей час завершується підготовка команди до змагань, вдосконалюється техніка й тактика, проводяться товариські та різні змагання. Одночасно з цим потрібно вести роботу для збереження досягнутого рівня розвитку рухових й фізичних якостей, але з меншою інтенсивністю, ніж у підготовчому періоді. На етапі входження в спортивну форму велику увагу потрібно приділяти виконанню комплексних вправ, координації, взаємодії між окремими гравцями і лініями команди в рамках систем, які я використовую в іграх з різними суперниками з врахуванням етапу психологічної підготовки гравців.

Етап збереження спортивної форми триває з середини вересня до кінця квітня (тобто майже ввесь навчальний рік).

На етапі утримання спортивної форми головне завдання тренувальних занять – утриматися якнайдовше на високому рівні фізичної, техніко – тактичної, психологічної, вольової й інших компонентів підготовки та ефективно використовувати їх у змаганнях. Тижневі мікроцикли тренування розробляти з урахуванням фактичного етапу спортивної підготовки й форми гравців і відзначення під час навчання помилок та прорахунків. Важливо пам’ятати, що тижневе навантаження гравців необхідно планувати так, щоб в тренувальні заняття спортсменів включалися вправи, які б сприяли підтримці та розвитку їхніх окремих рухових якостей. Зберігати спортивну тренованість та форму на високому рівні можна тільки певний час. Тому на завершальному етапі весняного кола слід передбачати її природне часткове зниження в команді. Під час літньої перерви, після літніх канікул для відпочинку, що призводить до початкового зниження фізичної підготовки та спортивної форми взагалі, команда повинна повторно готуватися до чергових змагань шляхом тренованості усіх фізичних і рухових якостей. Починаючи з першого числа вересня до середини жовтня у скороченій формі потрібно повторити роботу в усіх компонентах загальної та спеціальної підготовки.

У змагальному періоді слід робити біжучий аналіз показників тренувань, змагань, а особисто тестування з метою виявлення недоліків та прорахунків у підготовці гравців і команди. Велику увагу приділяти індивідуалізації тренувань з фізичної підготовки гравців. Перед гравцями у кожній грі ставити одне завдання – перемогти, а це, певна річ, потребує цілковитої віддачі фізичних і духовних ресурсів футболістів.

Футбол – важкий вид спортивних ігор та спорту загалом. Середній показник частоти пульсу складає 170 – 180 уд/хв. За час гри практично повністю вичерпуються вуглеводні ресурси організму. А природне відновлення різних систем триває (після гри) від 48 до 72 годин. У грі під час єдиноборств досить часто бувають і травми. Часто втомлює і переїзд транспортом. За перші тижні цього періоду відбувається якісна перебудова тренувального процесу. Збільшується кількість вправ, що виконуються в режимі, наближеному до ігрового. Відбувається і перерозподіл вправ різної спрямованості. Послаблюється (але не припиняється) робота над розвитком аеробних можливостей. Зменшується кількість силових вправ. За їх рахунок більша увага приділяється техніко – тактичним вправам, які сприяють удосконаленню спритності, спеціальної витривалості, швидкісних якостей.

Тут слід виходити ось із чого: має бути модель гри; на основі якого принципу команда будуватиме гру; мусять бути відображені вимоги до дій гравців, тобто, з одного боку, використання стандартних положень (награних), з іншого – максимальна свобода дій кожного гравця; тренувальні вправи створювати так, щоб, виконуючи їх, гравець реалізував те, що закладено в принципах гри.

Виконувати тренувальні вправи можна в різних режимах, і тоді одна і та сама вправа викликатиме різні реакції організму (збільшення кількості повторень під час вирішення техніко – тактичних задач, сприятиме вдосконаленню аеробних можливостей гравця, тобто його загальної витривалості). Виконання тієї самої вправи, але із скороченими інтервалами відпочинку, розвиватиме анаеробні можливості організму (швидкісну витривалість). Чергування занять в тижневому мікроциклі має будуватися із врахуванням взаємодії тренувальних ефектів, вправ різного призначення. Так, техніко – тактичні заняття у швидкісно – силовому режимі передуватимуть заняттям, що розвивають витривалість.

У футболі відновлюючі заходи проводяться наступного дня після гри. І це неправильно, бо, на мою думку, за багаторазовими спостереженнями за дітьми, за 5 – 8 годин, що минули з часу закінчення гри і до початку відновлюючих заходів відбувається активне природне відновлення у дітей середнього та старшого шкільного віку. Отже, починати відновлюючи процедури потрібно відразу після гри.

Збільшення кількості тренувань швидкісного спрямування вкрай потрібне у весняному колі. Тільки це на початку занять може різко підвищити, а потім підтримувати на визначеному рівні швидкість реакції, швидкість пересувань і швидкість виконання техніко-тактичних прийомів гравців. Швидкісні тренування, особливо ті, в яких використовувати динамічні вправи, одже вони будуть суттєво підвищувати тонус м’язів.

Якщо проводити тренування при такому м’язовому тонусі – травм не уникнути. Результативність тренування в цьому періоді багато в чому залежить від організації контролю за навчально-тренувальним процесом. Наприкінці підготовчого періоду буде доцільно провести тестування і визначити рівень розвитку фізичних якостей і техніко-тактичної майстерності гравців. Це потрібно робити за допомогою таких тестів, як: біг на 15 м з ходу і зі старту; стрибок у висоту; біг 10×30 м з інтервалом відпочинку 20 – 30 секунд.

Під час занять важливо стежити за зворотніми реакціями організму та підраховувати частоту пульсу після занять і порівняти її з тривалістю та інтенсивністю вправ, а також проводити аналіз змін в організмі. Якщо після виконання короткочасних та малоінтенсивних вправ частота пульсу різко зростає, то це є першою ознакою або недостатньої тренованості, або початком перевтоми. Потрібно провести обстеження, щоб з’ясувати причини незадовільного стану гравця і визначити шляхи їх усунення.

Тренувальна робота у весняному колі – це закономірне продовження роботи підготовчого періоду і навантаження тут відіграватиме важливу роль. У цей самий час відбувається і подальше згуртування гравців в єдиний колектив, який буде здатний виконати поставлені перед  ним завдання. Наприкінці осіннього кола у гравців може з’явитися фізична або емоційна втома через велику кількість тренувальних занять, змагальних ігор. Отже, точне визначення часу її настання в подальшому допоможе побудувати тренувальний процес між осіннім і весняним колом так, щоб зняти втому і не допустити перевтомлення.

Ефективність тренувального процесу в осінньому колі значною мірою залежить від відновлюючи заходів.

Чому?

Тому що, в підготовчому періоді гравці виконують чимало вправ, які, як наслідок, призводять до вагомих зрушень деяких функцій. За таких умов удосконалення систем організму відбувалося не тільки під час роботи, але і в період природного відновлення. Застосування засобів відновлення після таких занять, як виявилося, буде недоцільним, оскільки вони, по суті, ліквідовують ефект тренування. В змагальному періоді тренувань з великим навантаженням небагато. Тут переважно потрібно виконувати координаційні та швидкісні вправи. Їхній тренувальний вплив проявлятиметься під час виконання. Тому після вищевказаних вправ проведення відновлювальних заходів не понижує величини термінового тренувального ефекту. Також потрібно використовувати вправи без м’яча швидкісного або швидкісно-силового характеру, і, на мою думку, вилучення із занять таких вправ у змагальному періоді призведе до відчутного зменшення швидкості та сили.

Перехідний період, який, як правило, триває з кінця листопада до середини січня, умовно можна розділити на два етапи.

1. Розтренування або регенерації.

2. Активного відпочинку.

На етапі регенерації, після, інтенсивно проведеного, змагального періоду, постає зміна в характері проведення тренувальних занять. Потрібно значно зменшити й інтенсивність вправ, тут їх потрібно виконувати в умовах мінімального психологічного напруження в ігровій та розважальній формі. На заняттях потрібно збільшувати питому вагу вправ з інших видів спорту, проте кількість занять загалом зменшити.

Під час тренувальних занять потрібно використовувати вправи переважно з інших видів спорту, мета яких – підтримати стан готовності організму до виконання вправ зі спеціальними навантаженнями в наступному підготовчому періоді. Отже, безперервне підвищення тренувальних навантажень має великий вплив на органи та системи організму гравців. З цього випливає, що порівняння навантажень, що застосовувалися, із досягнутим рівнем спортивної форми гравців характеризує якість та правильність проведення тренувального процесу. Як правило, тренувальне навантаження складається з обсягу та інтенсивності виконуваних вправ. Обсяг потрібно вимірювати часом, витраченим на їх виконання, або кількістю повторень, а інтенсивність – показником відношення справді виконаної вправи до максимального показника гравця, який  відповідав би його рекордному показникові у даній вправі. Інтенсивність треба вимірювати часом долання того чи іншого відрізку, висоти вистрибування, масою піднятої ваги та інше. За такого способу вимірювання навантаження вимірюється обсяг з показником інтенсивності.

Спортивна форма гравця пов’язана як із обсягом так із інтенсивністю виконаних вправ, а тривалість збереження високої спортивної форми залежить, передовсім, від обсягу, а швидкість її надбання залежить від інтенсивності виконання вправ. Це означає що ці два показники навантаження в окремих періодах тренування мають вирішальний вплив на досягнення високого рівня тренованості у змагальному періоді. Обсяг мусить досягти кульмінації в середині підготовчого стану, а в міру наближення до початку змагального періоду, ці показники потрібно зменшувати, утримуючись у ньому на досягнутому рівні. Інтенсивність повинна доступно зростати у підготовчому періоді, досягнув при цьому найвищого рівня перед початком змагального періоду. Найвища інтенсивність тренувань повинна досягатись на основі зниженого обсягу праці. Тільки так можна домогтися високого стану тренованості у змагальному періоді.

Розминка – комплекс спеціально підібраних фізичних вправ  з метою підготовки організму  до перенесення фізичних навантажень, які як правило виконуються під час тренувань і змагань. Змістовна розминка сприяє адаптації організму до підвищення рівня енергетичної реакції збудження діяльності центрів кори головного мозку та вегетативних функцій, що позитивно впливає на покращення кровообігу і дихання. Поряд з підвищенням еластичності м’язових тканин і покращенням зв’язково-суглобової системи, розминка значною мірою запобігає травмам та пошкодженням. Як відомо, розминка складається з 2-х частин: загальної та спеціальної, тобто з розігрівання та підготовки організму до виконання основних задач під час тренувальних вправ. Завдання загальної частини – підвищити готовність гравця до м’язової праці. Розминка щодо потужності може бути тривалою або помірною. Її тривалість потрібно проводити до рівня підготовки гравців і температури повітря.

Розминку слід починати з роботи малих м’язових груп з поступовим переходом до більших і виконувати вправи для покращення рухомості суглобів. У другій частині розминки організм гравців готується до виконання спеціальних фізичних вправ для ігрових видів, зокрема баскетболу та футболу, які повинні займати провідне місце в основній частині тренування.

У спеціальній частині розминки перед грою потрібно використовувати вправи з м’ячами, удари, зупинки, ведення, передачі, подачі, удари по воротах, або, безпосередньо, сама гра. Тривалість розминки повинна складати не більше 20 хвилин, а перед грою – до 10 хвилин.

Високі вимоги змушують мене для занять футболом та баскетболом обрати осіб, які в процесі спортивного тренування здатні досягти вагомих результатів. Для цього тренувальний процес слід розподіляти на окремі етапи, що, на мою думку, буде значно прискорювати темпи розвитку та росту молодого організму гравця, який розпочав тренування ще в середньому шкільному віці. В процесі занять велику увагу я приділяю особливостям дитячого та юнацького віку і враховую це в плануванні тренувань. Відомо, що кращих показників в процесі тренувань досягають ті гравці, які відрізняються умовами організації тренувань та змагань.

Увесь процес фізичної підготовки складається з 3-х етапів:

1 – початкова підготовка;

2 – основна підготовка;

3 – спеціальна підготовка.

І. Початкова підготовка – перший етап, на якому учень 5-го класу розпочинає свою спортивну діяльність. Дидактична мета цього етапу підготовки залежить від створення оптимальних можливостей для розвитку рухових якостей та підвищувати рівень підготовки організму, що на пізнішому етапі сприяє адаптації під час виконання інтентних завдань спеціального характеру. На цьому етапі навчання гравець повинен оволодіти загально-теоретичними та спеціальними знаннями фізичної підготовки та формування рухових навичок.

ІІ. Провідним, я вважаю, у досягненні спортивної майстерності являється другий етап тренування, коли гравець отримує спеціальні завдання з великими навантаженнями. Я думаю, що характерним є перехід  від занять, що сприяють загальному розвиткові до спеціальних, оскільки їх метою є оптимальне використання всіх можливостей для формування рухових якостей.

Головний напрямок тренувань на основному етапі – це завдання змістовно правильно розподілити засоби, що будуть сприяти всебічному фізичному розвитку і забезпечувати найвищим рівнем спеціальну підготовку.

ІІІ. Спеціальне тренування – останнє у загальному процесі тренувань, де всі методи, засоби, потрібно націлювати на досягнення найвищого спортивного рівня. Метою цього періоду тренування є, перш за все, виховання такого гравця, фізичні досягнення якого проявлялися б у високих результатах на змаганнях.

Усі треті етапи всього процесу тренувань, крім різних для кожного етапу завдань, форм та змісту праці, повинні мати одну спільну мету, а саме внаслідок довготривалого процесу систематичної підготовки гравців підвести їх до найвищого рівня спортивних досягнень.

Донедавна спортивне тренування, «тренінг» (training – англійський термін) розглядалось як багаторазове використання вправ з метою досягнення найкращих результатів. Отже, збільшення обсягу тренувань треба сприймати як спеціальний тренувальний процес, який, не порушуючи гармонійного розвитку особистості, потрібно спрямовувати на максимальний розвиток тих його фізичних рис, які б забезпечували досягнення найвищих результатів. А отже на якість тренувального процесу може впливати багато чинників. Зокрема, належне матеріальне забезпечення тренувань, їх організація, методи контролю, що застосовуються в навчально-тренувальному процесі. Адже жодне із завдань спортивного тренування не може бути реалізоване за рахунок лише повторення фізичних вправ. Тут йдеться про вплив тренувань, змагань, відновлення на всю складну систему спортивної підготовки гравців.

Тренування – це багаторічний спеціально організований процес удосконалення, що виражається: - в існуванні різноманітних фаз процесу тренування, (наприклад, окремих заняттях, циклах, періодах); - у визначенні відповідних засобів тренування (загальних вправ і спеціально швидкісних спрямованих на витривалість) та порядку змін цих співвідношень в процесі підготовки; - у визначенні співвідношення параметрів тренувального навантаження (обсяг та інтенсивність праці) й порядку змін цих співвідношень в процесі підготовки гравців; - в існуванні системи контролю, яка повинна виявляти всі зміни що відбуваються в організмі гравця під час його підготовки, і дає змогу оцінювати темп його наближення до моделі гравця високої кваліфікації.

У тренувальному процесі рухові якості потрібно розвивати за допомогою різноманітних вправ, а саме на початковому етапі навчання в спорті під час роботи над розвитком однієї  з якостей водночас будуть розвиватись й інші. На подальших етапах, в міру підвищення рівня тренованості, їхній рівнозначний розвиток затримується у зв’язку з виникненням дисоціації рухових ознак. Тобто вправи, які раніше сприяли розвитку рухових якостей, чинять додатковий вплив тільки на окремі з них. Відомо, що досягнення високих показників в одній руховій якості можливе тільки за відповідного рівня розвитку інших, але їх формування мусить гарантувати гармонійний розвиток усіх якостей в потрібних пропорціях. На мою думку, повинен існувати тісний взаємозв’язок між руховими якостями і руховими здібностями, оскільки вони і є фундаментом у координації фізичної вдосконаленості. Згідно з широко розповсюдженим поглядом, спортивний результат цілком буде залежати як від кваліфікованого опанування технікою, як і від рівня розвитку рухових якостей гравця. Для досягнення спортивних результатів не досить тренувань які полягають у послідовому повторенні конкретних дій, слід удосконалювати здібності гравців, вибірково ускладнюючи тренування та спрямовуючи його на розвиток рухових якостей.

        Внаслідок методичної недосконалості практикується формування технічних здібностей як окремого процесу, що має передувати розвитку рухових якостей, або хоча б відбуватися паралельно з ним.

 Підготував вчитель фізичного виховання

 Довгалівської ЗОШ  І – ІІІ ст.                  Лисенко В.Г.