БОЙОВИЙ ГОПАК ЯК СИСТЕМА ГАРМОНІЙНОГО РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ

БОЙОВИЙ ГОПАК

ЯК СИСТЕМА ГАРМОНІЙНОГО РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ

Вступ

Військове мистецтво та бойова культура кожного народу викристалізовується й формується від початку усвідомлення його етнічної самостійності впродовж усього подальшого історичного розвитку.

Українські землі з давніх-давен приваблювали варварські племена. Зрозуміло, що кожен такий напад ворогів спричиняв значні спустошення сіл та руйнацію міст. Але гірше було, що вчені, урядовці, жерці та воїни зазнавали жорстоких переслідувань та знищення.

Бойовий гопак – це система гармонійного розвитку особистості. Як бойове мистецтво він передбачає, окрім спортивної підготовки, ще й опанування традиційної зброї, співу, гри на музичних інструментах, ораторське мистецтво, написання віршів, вивчення іноземних мов. Особлива увага приділяється розвитку розумових і духовних якостей особистості.

НАПРЯМИ ТА РІВНІ У БОЙОВОМУ ГОПАКУ

Існує чотири напрямки розвитку бойового гопака: оздоровчий, фольклорно – мистецький, спортивний і бойовий.

Оздоровчий напрям підходить людям із вадами здоров’я, які шукають шляхи для гармонійного розвитку тіла, розуму та духу. Оздоровчим гопаком можуть займатися люди похилого віку, які через вікові особливості не можуть активно навантажувати своє тіло.

Фольклорно – мистецький напрям орієнтований на творчості особистості, які прагнуть максимально виявити свої здібності, беручи участь у фестивалях, презентаціях та інших показових виступах. Фольклорно – мистецький гопак приваблює молодих, які мають бажання зніматися в кіно та мріють стати акторами.

Спортивний напрям розрахований на активних і наполегливих людей, які через утвердження бойового гопака на міжстильових змаганнях прагнуть утвердити славу українського лицарства, відродити козацьку завзятість, правдоборчий дух і лицарське благородство.

Бойовий напрям окреслює шлях українського лицаря, який крокує шляхом захисника Вітчизни, жертовно служить Україні та сприяє утвердженню Правди та Добра. Він гармонійно розвиває три фактори сили (духу, розуму та тіла) та скеровує свою діяльність на утвердження рівності, братерства, миру та любові заради процвітання нашої держави. Цей напрям передбачає оволодіння різними видами зброї, а також енергетичними практиками та медитацією.

У бойовому гопаку відпрацьована навчально – виховна система, в якій утверджено сім рівнів майстерності та чотири напрямки розвитку.

Перші три рівні майстерності – учнівські (жовтяк, сокіл і яструб), вони відповідають ІІІ, ІІ та І спортивним розрядам Єдиної спортивної кваліфікації України; проміжний (джура),

що відповідає кандидату в майстри спорту та три майстерські (козак, характерник і волхв), які відповідають званням майстер спорту, майстер спорту міжнародного класу та заслужений майстер спорту. Волхв є найвищим ступенем, у якому відбувається перехід від чистої фізичної роботи в площину розумової боротьби, духовної та енергетичної практик.

У бойовому гопаку затверджено п’ять різновидів змагань (змагів): однотан,

тан-двобій, забава, борня та герць.

Однотан – це соло – композиція в музичному супроводі з демонстрацією техніки бойового гопака.

Тан – двобій – це попередньо вивчена показова програма з технічних елементів бойового гопака, що виконують водночас двоє спортсменів, які імітують двобій у музичному супроводі.

Забава – це різновид двобою з обмеженим дотиком. Головним завданням забави є засвоєння технічних елементів бойового гопака та вміння входити в бій і виходити із бойової дистанції.

Борня – це різновид двобою з легким дотиком. У борні дозволено серійну роботу на середній і далекій дистанції.

Герць – різновид двобою з повним дотиком. У герці передбачено кілька видів дотику, що регламентовано правилами змагань відповідно до сучасних міжнародних аналогів бойових систем між стильового та універсального бою.

ОРІЄНТОВНИЙ ПЛАН ЗАНЯТТЯ З БОЙОВОГО ГОПАКА

Шикування

Перш ніж розпочати бойовий вишкіл, учитель наказом «Шикуйся!» шикує учнів у лаву. Кожен учень, шикуючись в лаву, стає у стійку «шеренга» (носки ніг розставлено в сторони).

Вітання

Учитель наказує: «Позір!», «На правого рівняйсь!», «Струнко!» і після миті мовчання урочисто оголошує: «Слава Україні!», схиляється у вітанні та стає струнко. Учні вшановують пам’ять загиблих за Україну словами: «Героям слава!», після чого схиляються у вітанні.

Молитва

У нашому народі повелося, що перш ніж розпочати будь-яку справу, люди подумки звертаються до Бога. Тому наступним елементом підготовки до бойового вишколу є молитва. Учитель наказує «Молитва!».

Учні відставляють праву ногу назад і присідають на неї, притуляють руки до грудей та подумки промовляють молитву.

Після завершення молитви ліву руку долонею спирають на стегно лівої ноги      (якомога ближче до тулуба), права вільно опущена вздовж тіла. У цій позі учні чекають на завершення молитви учителя.

Пісня

Після завершення молитви учитель наказує «Встати!» та «У коло!». Історично склалося, що наші пращури будь-яку роботу починали, супроводжували та завершували піснею.

Пісня – це віброкосмічний код народу.

Пісня – це словесно – музичний спосіб медитації.

Пісня – це обряд єднання із душами пращурів.

Здавна пісні виконували сидячи або стоячи в колі. Щоб відродити старовинний звичай та підсилити власну внутрішню енергію, учні утворюють коло й виконують пісню.

Репертуар пісень має бути різноманітним, але доречніше обирати пісні героїко – патріотичного змісту, що впливали б на душу та розум учнів. Перед прорухом також бажано виконувати жваві пісні, щоб вже мелодія твору налаштувала учнів на відповідний лад.

Прорух

Після виконання пісні учитель наказує: «У лаву шикуйся!», і після перешикування у дволаву, трилаву або чотирилаву розпочинає прорух.

Мета проруху – підготувати тіло до активної фізичної роботи та застерегти його від пошкоджень. Підготовчі рухи поліпшують кровообіг, підвищують рухові можливості різних частин тіла, що позитивно впливає на вивчення та виконання елементів техніки бойового гопака.

Рухові дії, якщо їх виконувати у правильній послідовності, збільшують еластичність м’язів та рухливість суглобів, підвищують фізіологічні можливості організму.

   

Послідовність виконання вправ:

●  вправи для розвитку м’язів і суглобів шиї; 

●  вправи для м’язів плечей;

●  вправи для ліктьових суглобів;

●  вправи для м’язів і суглобів долонь і флангів пальців;

●  нахили та випростування тіла вперед, назад, у сторони;

●  оберти тулуба;

●  вправи для розвитку тазостегнових суглобів;

●  вправи для розвитку колінних та гомілковостопних суглобів;

●  вправи для розвитку гнучкості.

Усі вправи за своєю структурою мають бути наближеними до елементів бойового гопака та його танцювальних інтерпретацій.

Викладення технічних елементів

Викладення техніки бойового гопака є найвідповідальнішою складовою, що вимагає від учнів максимальної концентрації уваги та мобілізації внутрішніх сил. Опанування техніки елементів гопака пов’язують із викладенням тактичних дій. Кожний стусан, копняк, тинок, присядка, повзунець, ухил, затула чи перепона спочатку викладання необхідно доповнювати відомостями про те, як і коли їх найкраще застосовувати.

Після того як в учнів створено загальне уявлення про особливості виконання та застосування технічних елементів, необхідно розпочати їх практичне виконання.

Під час послідовного вивчення техніки від найпростіших до найскладніших елементів особливу увагу слід надавати поєднанню окремих фаз та елементів у зв’язки та цілісні комбінаційні структури як у бойовому, так і в танцювальному варіантах гопака.

Особливостями навчання є те, що бойову техніку потрібно викладати паралельно з танцювальною. Учні повинні однаково володіти  як технікою двобою, так і танцю. Воїн гопака має почуватися «у бою, як у танку – у танку, як у бою». Танцювальна манера ведення двобою  має добре простежуватися у змаганнях однотан, тан-двобій і забава, частково – у борні та герці.

   

Послідовність бойових елементів у групах початківців:

●  вивчення стійок, позицій, положень;

●  вивчення бойових і танцювальний кроків;

●  викладення техніки виконання стусанів;

●  поєднання бойових кроків із стусанами;

●  викладення техніки копняків у бойовому і танцювальному варіантах;

●  поєднання бойових і танцювальних кроків із копняками;

●  вивчення присядок, повзунців, підсікань, підбивань і збагачення ними 

    бойових зв’язок і танцювальних композицій;

●  вивчення техніки захисту;

●  поєднання нападу та захисту;

●  вивчення копняків у стрибку в бойовому і танцювальному варіантах;

●  вивчення постановки однотану і тану-двобою в співочому або музичному супроводі.

У бойовому мистецтві воїнів основною метою навчання є вдосконалення рухів тіла в прикладному (бойовий гопак) і мистецькому (танець гопак) варіантах.

Двобій, як і танок, слід розглядати як «розмову тіл» танцюристів чи воїнів. Під час виконання однотану та тану-двобою діалог тіл відбувається за умов обмеженого дотику і розрахований на глядача. У змаганнях забава, борня та герць діалог тіл відбувається з обумовленими правилами дотику.

Вивчення елементів гопака у бойовому та танцювальному варіантах дає можливість виробити в собі танцювальну манеру ведення двобою, що була характерною для давніх лицарів.

Вправи для розвитку гнучкості

Після завершення викладання техніки бойового гопака дуже важливим є поступовий перехід тіла від стану активного фізичного напруження до стану відносного спокою. Для цього використовуються вправи для розвитку гнучкості, що можуть бути динамічними та статистичними. Такі самі вправи на розтягування використовували у своїй практиці народні цілителі й костоправи.

На заняттях із гопака вправи на розтягування використовуються для заспокоєння та нормалізації обмінних процесів в організмі.

Такі вправи поліпшують кровообіг, позбавляють надмірного напруження, прискорюють відновлювальні процеси в м’язах і суглобах,

сприяють набуванню навичок глибокого розслаблення, знижують больові відчуття, допомагають зменшити зайві витрати енергії після різкого завершення навантажень, позбавляють утоми та дарують відчуття спокою та зосередження.

                                                      

Пісня

Після завершення вправ для розвитку гнучкості вчитель шикує учнів у лаву, після чого наказує: «Утворити коло!» Після наказу вчителя учні замикають краї лави обабіч учителя, утворюючи коло.

Виконання пісні після завершення виконання рухових дій має на меті завершити врівноваження обмінних процесів, остаточно позбутися  психологічної втоми та нагадати головну мету вивчення мистецтва двобою. Зміст і мелодія пісні мають бути розміреними та заспокійливими.

                                                       Молитва

Після виконання пісні за наказом вчителя «Стати в лаву!» учні обабіч вчителя шикуються в лаву. Учитель наказує: «Молитва!», учні спираються на праве коліно та подумки промовляють молитву. Після завершення молитви ліву руку долонею спирають на лівої ноги (якомога ближче до тулуба), праву руку вільно опускають уздовж тіла. У цій позиції учні чекають на завершення молитви учителя.

                                                   Прощання

Обряд прощання – це вияв взаємоповаги між учителем і учнями, вияв шани Вітчизні та своєрідна лицарська присяга на вірність Україні.

Учитель, оглянувши учнів, наказує: «На правого рівняйся!», «Струнко!». Потім він промовляє: «Україні – слава!», учні відповідають «Навіки слава!». Після миті мовчання вчитель запитує учнів: «Ворогам України?» і разом із ними стверджує: «Смерть! Смерть! Смерть!».

Потім вчитель піднімає погляд догори – і промовляє: «Богові дяка!», учні відповідають:  «Учителеві честь!». Далі лунають накази: «Спочинь!», «Вільно!», «Розхід».

Національні бойові мистецтва – це потужний чинник національно – патріотичного виховання. На рідній культурі дуже легко відродити лицарство, що стає гарантом цілісності та єдності української незалежної національної держави.